- Пива!.. А ти, Геральте, підсовуйся ближче. Без церемоній.

Пиво було пінне й холодне.

- Нікудишні часи, - ремствував Велерад, сьорбаючи з кухля. - Стільки всякої погані наплодилося! У Магакамі, в горах, аж кишить чортівнею. По лісах колись тільки вовки водились, а тепер - упирі, вовкулаки, ще якісь лисі дідьки; де не плюнь - вовкулаки чи інша погань! А по селах русалки та мавки дітей крадуть - уже добру сотню викрали. Та ще й болячки завелися, яких світ не чув. Ну, і це - до гурту! - Він посунув шкіряний сувій по стільниці. - Не диво, що й попит тепер такий на ваші послуги!..

- Це королівське послання, бургомістре. - Геральт підвів голову. - Знаєте якісь подробиці?

Велерад відкинувся на спинку крісла і склав руки на череві.

- Подробиці, кажеш? Авжеж, знаю. Не те, щоб із перших рук, але джерело, можна сказати, надійне.

- Мене все цікавить!

- Упертий ти. Ну, та як хочеш. Отже, слухай. - Велерад ще сьорбнув пива і стишив голос. - Наш милостивий Фолтест, ще як був королевичем, за старого Меделія, свого батька, не раз показував нам, на що здатен, а здатен він був, скажу я тобі, багато на що. Ми все сподівалися, що з віком це в нього минеться. Але після коронації, невдовзі по батьковій смерті, він перевершив самого себе. Всі аж роти пороззявляли. Словом - змайстрував дитя своїй рідній сестрі Адді. Адда була молодша за нього, завжди трималися разом, та ніхто нічого не підозрював, ну, хіба що королева... Словом, дивимось - Адда вже з ось таким черевом, Фолтест уже й про шлюб поговорює. Брат і сестра, уявляєш, Геральте?! Нівроку! Це ж якраз під той час Візимир з Новограда надумав видати за Фолтеста свою Дальку, спорядив послів, а тут доводилося тримати короля за руки-ноги, аби не прогнав тих послів у потилицю. Якось минулося, слава Богу, бо ображений Візимир повипускав би з нас усі бебехи. Потім не без сприяння самої Адди, що вплинула на священика, виклопотали тому шмаркачеві швидкий шлюб.