Власне, хід розслідування аж ніяк не передбачав такого запитання, та Аделаїда Яківна зовсім не здивувалася і пояснила, що “стінка” югославського виробництва й називається “Рустик”. Що таке “Рустик”, Хаблак не знав, але не виказав свого невігластва. Його дружина також давно мріяла саме про таку “стінку” — коричневі шафи й різні секції з баром і буфетом, заскленим жовтим візерунковим склом. Проте Аделаїда Яківна зрозуміла майорову цікавість по-своєму: трохи затнувшись, пояснила, що меблі придбані на гроші, які залишила їй у спадок бабуся. Бідна стара, померла позаторік а невдовзі перед цим продала будинок, ось і їй з Остапом Валентиновичем посміхнулося щастя: зуміли обставити квартиру й навіть придбати автомобіль…

І раптом треба ж таке: кляті злодії!

Хаблак уже знав, що Аделаїда Яківна після закінчення інституту жодного дня не працювала, хоча дітей у неї не було, а майстер взуттєвого ательє офіційно заробляв не так уже й багато. Але уточнювати, на які саме кошти існувала родина Капштиків, не входило зараз у коло його обов’язків. Догадувався, точніше, був певен, що Остап Валентинович належить до малошановної корпорації звичайнісіньких шахраїв.

Либонь, Аделаїда Яківна збагнула, про що саме подумав майор, бо обличчя її на мить стало злим і гострим, проте одразу опанувала себе й мовила виклично:

— Слава богу, хоч меблів не винесли. А могли б… Це ж треба: серед білого дня, на очах у громадськості…

Хаблак подумав, що серед білого дня й саме на очах у громадськості чоловік Аделаїди Яківни безкарно он уже який рік влаштовує свої темні справи, та сперечатися йому не випадало, й вирішив відбутися жартом:

— А звідки знаєте, що серед білого дня? Злодії здебільшого вночі працюють…

— Яке це має значення! — махнула рукою Аделаїда Яків-на й ліниво підвелася. Вона була висока й струнка для своїх тридцяти з гаком років, вродлива, трохи схожа на циганку — очі чорні й ніс з горбинкою, знала це й вміла підкреслити свою вроду, так би мовити, облямувати її: носила довгі сережки-перлини на золотих ланцюжках і високо зачісувала волосся. Сиділа вдома й наче не збиралася нікуди, а очі підвезені й вії нафарбовані. Така собі зразково-показова дружина, яка у всеозброєнні зустрічає втомленого й заклопотаного добуванням хліба насущного чоловіка, готова віддячити за ці клопоти, заспокоїти й приголубити…