— Можна бачити?

— Не можна! П'ять хвилин тому прийом закінчився!

У другій якійсь установі нариваєшся:

— Чорти їх тут носять! Ну, ніякого від них спокою!

А там, дивись, вам піднесуть:

— Вам «руським язиком» сказано! Не розумієте? Навчіться розуміти!

Або:

— По двадцять раз я не говоритиму! Слухати треба! Вас багато, а я одна!

Скажеш їй благально:

— Товаришко, я спішу! Будь ласка, доложіть директорові.

— Не великий пан, почекаєте!

А скільки разів довелося слухати стереотипне:

— Вам сказано: приходьте взавтра!

Чи таке:

— Перерва! Ви розумієте — перерва! Що я тут сиджу, значить, я сиджу! Але перерва, і говорити під час перерви я з вами не буду!

Буває й таке:

— Та, товаришко, ще 15 хвилин до кінця роботи.

— Без вас знаю! А що ж ви хочете, щоб через вас я в кіно запізнилася?! По-о-од-д-думаєш?!

И от одного разу заходжу в установу. Сидить дівчина. Я до неї:

— Товаришко…

А вона мені:

— Сідайте, будь ласка! Що ви хотіли?

Я розповів. Вона мені:

— На жаль, зараз директора нема! Теряти вам час нема рації. Телефон у вас є? Я запишу! Директор буде за годину, я йому доложу і подзвоню вам! Навіщо вам бити ноги, теряти час?

Я дивився на неї, признаюсь вам, буквально отетеріло.

А вона далі:

— Очевидно, вам частенько доводитиметься до нас приходити в різних справах. Запишіть мій телефон і дзвоніть, коли треба буде. Я, доложивши своєму керівництву, вам одповідатиму! А як треба буде, щоб ви особисто завітали, скажу! Звуть мене Валентина Петрівна — мені й дзвоніть!

Підійшов другий одвідувач, — вона й з тим так… Так я вам скажу, що після такої розмови я не дуже зловживав телефоном. Я особисто навідувався частіше.

В цей час прийшла молода — і до молодого: