2. Бобрьонок не здивувався, побачивши у кабінеті Карого людину в німецькому офіцерському мундирі. Подумав: полонений, якого доставили для допиту. Але чоловік сидів на дивані вільно, поклавши ногу на ногу й відкинувшись на спинку, мало не лежав, і дивився на Бобрьонка з Толкуновим, які завмерли біля дверей, спокійно й доброзичливо. Майор не помітив у його очах тривоги й збентеження, тільки втому й зацікавлення, зовсім не властиві полоненому, котрого збираються допитувати в контррозвідці. Правда, цей гітлерівський офіцер міг не знати, що його привели саме до “Смершу”, проте мусив здогадуватись: і в армійському штабі на нього не чекає дружня розмова.

Карий сидів не за столом, як звичайно, коли вів допит полонених, але перекладача у кабінеті Бобрьонок не побачив і, ще не розібравшись як слід у ситуації, якимсь внутрішнім чуттям усвідомив: викликали їх з Толкуновим не для буденної розмови з черговим полоненим. Полонених, не лише офіцерів, а й генералів, зараз досхочу, цілі німецькі частини здаються без бою, певно, ця людина в пом’ятому мундирі й без погонів доставила таку цінну інформацію, що Бобрьонка з Толкуновим вирішили розбудити — вчора розшукувачі брали участь у затриманні диверсантів, які намагалися зірвати греблю на Одері й затопити прибережні селища, тож лягли тільки на світанку.

Бобрьонок ще раз зміряв чоловіка в німецькому офіцерському мундирі уважним поглядом.

Кілька днів не голився, що, зважаючи на фронтові обставини, зовсім не дивно. Обличчя витягнуте, очі втомлені і якісь виголоджені, але не бігають, як у людини, що турбується за свою долю. До того ж полковник усміхається йому приязно, наче сидить перед ним не звичайний фріц, а мало не приятель.

Карий озирнувся на розшукувачів нетерпляче, ніби й не запрошував їх, а з’явилися вони самочинно й перервали розмову в найцікавішому місці. Обличчя його наразі проясніло в посмішці, він показав на вільні місця на дивані, та Бобрьонок зупинився посеред кабінету нерішуче — йому зовсім не хотілося сідати поруч недобитого гітлерівця, хоч і який потрібний він був полковникові. Проте не міг не послухатися Карого — нерішуче переступав з ноги на ногу.