Карий озирнувся здивовано й навіть невдоволено, та, певно, нарешті збагнув, що саме стримує майора, лукаво примружився й мовив:

— Сідайте, товариші, прошу знайомитись… — Він простягнув руку до чоловіка в німецькому мундирі, витримав досить довгу паузу й додав: — Старший лейтенант Мохнюк…

Бобрьонкові вистачило секунди, найбільше двох, аби збагнути, хто ж такий насправді цей неголений і втомлений старший лейтенант, він підтягнувся і козирнув йому поштиво. Толкунов також приклав руку до кашкета, але до нього ще не зовсім дійшло, чому саме майор Бобрьонок тягнеться перед якимсь миршавим старшим лейтенантом, як раптом полковник Карий сказав таке, що навіть Толкунову захотілося виструнчитися:

— Старший лейтенант Мохнюк мало не три роки працював на нас у “Цепеліні”, прошу привітати його, товариші офіцери, з поверненням.

Неголений і пом’ятий чоловік почав підводитися з дивана якось нерішуче й сором’язливо, та Бобрьонок одним кроком подолав відстань до нього і потиснув руку сильно й доброзичливо, як тиснуть руку другові, з яким давно не бачилися. Нараз обійняв його, певно, цей раптовий вияв почуттів зворушив Мохнюка, бо поклав майорові долоню на плече й поплескав, буцім пропонував якщо не дружбу, то щиру приязнь.

— Він же Сивий, — уточнив Карий, — виводив нас на агентів “Цепеліна”.

— Знаєш, скільки я на тобі орденів заробив! — ступив до Мохнюка Толкунов.

— Заслуги старшого лейтенанта також відзначені, — сказав Карий, і видно було, що він не дуже схвалював капітанове самоприниження. — Проте цю проблему ви ще встигнете обговорити, а тепер до діла, товариші розшукувачі. Гадаю, повідомлення старшого лейтенанта зацікавить вас. — Полковник обернувся до Мохнюка, той подивився на нього запитувально, і Карий уточнив: — Прошу вас, проінформуйте офіцерів про події у “Цепеліні”.