Певно, не збрехав, бо коли це було, щоб управитель хоча б раз на день не зазирнув до корівника, не поцікавився надоями молока… А сьогодні вранці Мишко вперше сам без фрейлейн Ельзи злив молоко в бідони й доставив до шосе, звідки їх відвозили на вантажівці до Сведбурга.

Нараз Мишко подумав, що міг би не відвозити бідони, обійшлися б кляті німці без молока. Від цієї крамольної думки спершу зробилося лячно, але лише на мить, одну невловиму мить, бо Мишко вже точно знав, що все минулося, — і ляк, і приниження, і важка праця від темна до темна, може, ще сьогодні він побачить своїх. Нарешті прийшли, й він знову почуватиметься людиною, — але навіть від усвідомлення цього чомусь не стало радісно, й тривога не відпустила його. Мишко подумав, що зараз з’явиться управитель Кальтц чи навіть сам молодий граф фон Шенк, — лише за те, що не обчистив бричку й не закотив її до сарая, загрожувала сувора кара, аж до відправлення в табір…

Мишко зіщулився, уявивши, як Генріх фон Шенк хвиськає його батогом, колись він бачив, як молодий граф шмагонув по обличчю конюха — француза Жана Ріке, той тиждень ходив з червоною смугою на щоці,— лише уявивши цю сцену, Мишко люто стиснув кулаки, відчувши, як кров шугонула в обличчя.

Зіскочив з брички, спересердя пхнувши її ногою, почув, як гелгочуть гуси на моріжку за сараєм, і раптом у нього народилося рішення, він зупинився лише на мить, роздумуючи, і оббіг сарай, точно знаючи, що саме вчинить зараз.

Гуси паслися ліниво, білі й вгодовані — велика гусяча зграя. Птахи не стривожилися, побачивши Мишка, ситі німецькі гуси, вони, певно, зневажали його, бо все тут навколо було німецьке, починаючи від міцного цегляного сарая, вкритого черепицею, й кінчаючи ними, вгодованими гусьми, котрих не мав права навіть торкнутися якийсь зачучверений слов’янин, раб з далекої України.

Поважний гусак скосив на Мишка невдоволене підозріле око, засичав загрозливо й витягнув шию, проте хлопець нараз ступив до нього пружним кроком, міцно схопив за шию і стиснув.