— Ще вчора я вважав, що ми протримаємось. Але якщо Конєв прорвався до Берліна…

— Завтра чи післязавтра росіяни замкнуть кільце навколо Бреслау.

— “Цепелін” не повинен потрапити в оточення! — вирвалося в Кранке, але він одразу затнувся, подумавши, що, певно, це вже залежить не від нього, не від Крауса, не від самого Головного управління імперської безпеки, а від маневру танкістів маршала Конєва. Ця думка була настільки нестерпною, що до болю в суглобах стиснув пальці.

— Що “Цепелін”, — одізвався Краус байдуже, як на думку Кранке, навіть злочинно байдуже. — З курсантів сформуєте батальйон і передасте штабу власовців — якщо він, звичайно, є в Бреслау. Але найкращим людям треба дати справжні документи, нехай просочуються через лінію фронту, осідають у радянських містах, матимуть явки й паролі, гроші…

— Але для чого?

— Не будьте наївним, Кранке, справжні розвідники цінуються в усі часи і в усіх країнах.

Кранке підвів на Крауса очі, — здається, починав розуміти, куди гне штурмбанфюрер.

— Маєте на увазі… — почав нерішуче й замовк, бо навіть сама думка про це вважалася зрадою і каралася негайно й нещадно.

Нараз подумав: каралася… Каралася вчора, позавчора, рік тому…

А сьогодні? Коли росіяни під Котбусом і їхні снаряди вибухають на вулицях Бреслау? Недарма ж і він має документи комерсанта, що торгує будівельними матеріалами…

— Так, — повторив Краус, не відвівши очей, — справжні розвідники, професіонали, такі, як ми з вами, Пауль, цінуються завжди. Я вже не кажу про список наших резидентів у росіян… Знаєте, чого він вартий?..

Тепер Кранке зрозумів остаточно.

— Ви встановили контакти з… — Все ж не міг вимовити ці слова — “з американцями”, і додав затнувшись: — У Швейцарії? Самі?

— Ні, — похитав Краус головою, дивуючись наївності гауптштурмфюрера. — Невже ви гадаєте?..