Але хто може перевірити чутки, коли місто фактично оточене?

Однак чи не очікує така ж доля Бреслау?

Подумавши про це, Кранке відчув, як тенькнуло в нього серце, і зовсім мимовільно сказав:

— Уважно слухаю вас, штурмбанфюрере.

Затнувся одразу, бо навіть такі слова можна витлумачити по-різному… Застережливо підвів руку, та Крауса, видно, задовольнило й це — сказав самовпевнено, як на думку Кранке, навіть дуже самовпевнено:

— Я знав, що ви зрозумієте мене з півслова, Пауль. І покладаюсь на вашу енергійність, розпорядливість та знання справи.

Що ж, з цим можна було поки що погодитись, то більше, що й сам Кранке не схильний був применшувати свої ділові якості.

— Так, — ствердив гауптштурмфюрер, — можете цілком покластися на мене.

— Документи “Цепеліна” в порядку?

Кранке ображено знизав плечима: про це штурмбанфюрер міг би й не запитувати.

— Що маєте на увазі? — поцікавився про всяк випадок.

— Найсекретніші… Списки особливого складу школи, агентів, яких закинули до радянського тилу, диверсантів, а надто — резидентів. Ну й решту…

Кранке кивнув: звичайно, під “рештою” Краус розуміє зразки радянських документів, гроші, ордени та медалі, зняті з убитих. Відповів упевнено:

— Усе за інструкцією. Списки резидентів та агентів, що діють у російському тилу, зберігаються в єдиному примірнику в моєму особистому сейфі. Також паролі та явки.

— Добре, навіть дуже добре, — схвалив Краус. — Гадаю, у вас нема особливих ілюзій щодо становища Бреслау?