— Так, війна.
Тієї ночі король Цинамон крадькома виїхав додому, а на стінах столиці вдосвіта розклеїли афіші:
ВЕЛИКА І НЕСПОДІВАНА ВІЙНА З БАГАТЬОХ БИТВ,
ЗА УЧАСТЮ КОРОЛЯ БАРИЛА VII І КОРОЛЯ ЦИНАМОНА,
А ТАКОЖ
НАРОДІВ ТЮТЮРЛІСТАНУ І БЛАБЛАЦИ ПОЧНЕТЬСЯ НАСТУПНОГО ЧЕТВЕРГА НА КОРДОНІ!
ПРОХАННЯ ДО ВСІХ ПРИБУТИ І ВЗЯТИ УЧАСТЬ У ЦЬОМУ ІСТОРИЧНОМУ ВИДОВИЩІ!
— О-о-ох! — злякано писнуло кілька голосів.
Обгоріла гілка тріснула, і рій іскор шугнув над розжевреним багаттям.
— Цитьте, — шепнула, нахиляючись, Хитруся, — цитьте, малята…
— З ким це ти розмовляєш? — спитав здивований капрал Пипоть.
— Ах, не звертай на мене уваги, це я так, від хвилювання, — і лапкою стріпнула шубку.
— Розказуй, розказуй далі, — попросив Мишібрат.
Початок воєнних дій
Півень вибив з люльки попіл.
Зірвав травинку й почистив цибух, потім заходився знов натоптувати ЇЇ тютюном.
— Коли оголосили мобілізацію, вулиці зашуміли велелюдними процесіями, зарябіли величезними написами: «Не віддамо Тютюрлістану!» або «Всі за алебарди!» та «Стережіться шпигунів!», бо вже було помічено двох сорок, які розпитували, чи довго ще після смеркання відчинені міські брами. З поважним і гордим виглядом радники простували по накази до замку. Юрби кричали «ура», грали оркестри, жінки кидалися на шию солдатам, цілували всіх гвардійців, що здалеку поблискували панцерами й подзенькували шаблями та острогами. Кожного, хто мав щось гостре й напускав на себе войовничий вигляд, засипали квітами, він ставав мало не героєм і вештався по вулицях, погрожуючи ворогам. Оплесками зустріли навіть одного дідка, який ходив з чималенькою банкою маринованих рижків у руках. Тоді ж таки побили безневинного блазня, бо само «бла» видалося городянам дуже підозрілим. До пізньої ночі місто гуло, мов підкурений вулик: тупотіли гінці, грюкали двері арсеналу, сяяли смолоскипи подвоєної варти на мурах. Ми готувалися до війни.