Серед епітафій на мармурових плитах, які ми знаходили, розкопуючи некрополь, — стародавнє кладовище на околиці міста, — раз у раз натрапляли:

«Лісімах, син Псіхаріона, прощавай! Лісімаха, у поводженні з усіма громадянами і чужоземцями ласкавого, убив шалений Арей номадів. Кожен жалібно заквилив по ньому, померлому, оплакуючи квітучий вік мужа…»

«Філотт, син Мирмека, наразився на страшний варварський спис…»

І, як печальний приспів, у кінці кожного надгробного напису повторюється одне слово: «хайре» — «прощавай».

Чому ж я все-таки жду від розкопок чогось незвичайного? Які таємниці непокоять. мене? Передусім: чому місто називалося Уранополісом! В перекладі це означає — «місто неба».

Сьогодні ми знову знайшли стародавню монету, загублену кимось із городян на вулиці дві тисячі років тому. Звичайна монета, мідна, завбільшки з нашу трикопійкову. Греки називали її геміоболом — половинкою обола.

Необізнаному — монета як монета, чудова прикраса будь-якої нумізматичної колекції. А для мене, хоч вже третій рік розкопую це стародавнє місто, вона — цілковита таємниця.

Зображення різних богів на грецьких монетах того часу — явище звичайне, причому кожне місто мало своїх улюблених. В Херсонесі на монетах, як правило, карбували голову богині Діви, вона вважалась захисницею цього міста. На пантікапейських монетах часто трапляються зображення якогось бородатого божка з довгими цапиними вухами — щось схоже на міфічного Сатира, часом постаті Геракла, богині перемоги Нікі, німф, а також левів, коней, бою биків, дельфінів і осетрів. Але бога Асклепія, як мені відомо, в жодному з міст не шанували настільки, щоб його зображенням прикрашати монети.

І зовсім уже незрозуміло, чому бога лікування, котрий не має ніякого відношення до астрономії, зображено в оточенні якихось зірок. Не прояснює загадки, а тільки ще більше заплутує справу і лаконічний напис на монеті. Аглотіл — ім'я типово грецьке, а Уранід в перекладі означає «син неба». Надто незвично для нормального імені, скоріше якийсь своєрідний псевдонім.