І ось я сиджу на купі свіжовиритої землі, перевертаючи в руках знайдену монету, знов і знов розглядаю зображення бога Асклепія із зоряним вінком над головою й марно намагаючись щось зрозуміти.

Коли б вона могла говорити!

Хіба можна по черепках відновити психологію Одіссея чи Ахілла? Ці герої сивої давнини так і залишились би невідомими для нас, якби не оспівав їх у свій час Гомер. Та моє містечко не Троя, і в нього не було свого Гомера.

— О вельмишановний кандидате могильних наук, чи можу я сподіватись на вашу просвіщенну увагу? — перебиває мої роздуми знайомий насмішкуватий голос.

Я схоплююсь. Пухка земля повзе з-під моїх ніг, і я мало не падаю в яму.

Так і є, Мишко Званцев власною довгов'язою персоною! Все ж приїхав у відпустку, як і обіцяв. Він вчасно хапає мене в свої залізні обійми і не дає звалитися в яму.

— Здорово, старий!

— Нарешті вибрався!

— Ну, докопався до центра землі?.

— Дуже радий бачити тебе, бісова душе! — Що за вислів, маестро!

Після цих безладних привітань ми знову міцно обіймаємося, поплескуючи один одного по спині.

— Ну, а тепер у море, — горланить Мишко, розмахуючи вихопленими з кишені плавками. — Дайте мені море, я його перепливу!

— Розумієш, до обідньої перерви ще година, — нерішуче відповідаю я.

— Що? Ти хочеш запевнити мене, що ви дотримуєтесь тут якогось табельного режиму? Біля самісінького синього моря, а пилюку змиваєте лише після роботи?

Оце завжди так. Чомусь усі вважають, ніби в Криму можна тільки відпочивати, а працювати тут і гадки нема. Варто сказати, що їдеш на розкопки в Крим, як на обличчях попутників у поїзді враз з'являються дзвозначні посмішки.