— Стривайте! — вигукнув юнак, схоплюючись з місця. — Але ж це блискуче підтверджує вашу гіпотезу! Такі згустки енергії і мали виникнути під час вибуху Нових… Значить, це якась досі невідома якість матерії або її стану! Щось на зразок ущільненої плазми, чи як там… Адже коли…

Насмішкуватий блиск очей старого зупинив його. Він сів, забувши зовсім стулити рота і все ще не опускаючи занесену для рішучого жесту руку.

— Хлопче… — сказав Кленов не то співчутливо, не то іронічно. — Любий мій юначе, проста логіка — як не жаль! — заперечить це відкриття, їх не роблять так легко…

— Але чому? Адже ви самі…

— Ну, я, може, знову неточно висловився. Це моя провина. Так, їхні шляхи пролягають, — судячи, повторюю, із зафіксованих напрямків, — поблизу Нових зірок. А правильніше сказати — поблизу тих зірок, які незабаром після цього вибухають ось що. Тоді, під час першої зустрічі, їхній шлях, за нашими розрахунками, повинен був пролягати десь біля 73114–0. А до неї звідти було близько трьох світлових років. Отож, за вашою теорією, вона вже мінімум за шість-сім років до нього мала стати Новою.

— Але вона ж і є Новою! — переможно вигукнув Ігор.

Найстаріший помовчав, потім сказав:

— Бачу, ви студіювали астрономію… Так, зараз. Але вона спалахнула — з поправкою на час проходження світла — через шість років і кілька місяців після катастрофи, а не до неї. Те ж саме і в інших випадках. Отож, якщо ви не знайдете способу зупиняти час греблями і повертати його назад, вам доведеться відмовитися від вашого припущення.

— А як ваша гіпотеза пояснює цей стрій — ключем?

— Ніяк, — понуро відповів Найстаріший. — Вона не пояснює ні цього, ні ще багатьох інших фактів. Та й ніяка інша гіпотеза не спроможна їх пояснити. А втім… — Він дивно всміхнувся і зазирнув юнакові у вічі. — А втім, пояснення виникають із фактів. А факти збираю я. І це тільки питання терпіння. Тієї самої втрати часу…