Тільки тепер біолог зрозумів, яким складним насправді було завдання, що його Найстаріший називав просто і навіть якось зневажливо — «лови Журавлів», і яку силу розуму треба було мати, щоб взагалі зробити таке полювання можливим. Ця думка примусила його здивуватися тому, що ще зовсім недавно він вільно розмовляв з чоловіком, який придумав усе це, і не тільки розмовляв, а й у думках часом називав його не досить шанобливо… Він встиг здивуватися власній сміливості й нахабству. Та слідом за тим зметикував, що зараз буде ввімкнено дельта-генератори, і, отже, у нього є можливість дати один пучок своїй мікрофлорі, тобто виконувати й далі завдання, задля якого він і вирушив у цей політ. І ще він подумав, що Найстаріший у таку мить займався б саме головною своєю справою, інакше він ніколи не став би Найстарішим.

І тому Ігор, ввімкнувши про всяк випадок контроль електроцентралі, відійшов до своїх приладів, які давно вже чекали його дотику, і до своїх культур, що містилися в пробірках і чашках. Їх належало піддати опроміненню, і через те вони перебували за бортом, він міг бачити їх тільки на екрані відеоприймача і лише завдяки приладам судити про зміни. Та він уже звик виключати з свідомості посередників і сприймати всі показання приладів так, немовби він сам вловлював усе, що відбувалося, своїми п’ятьма почуттями.

Старий же, не звертаючи на нього уваги, теж наче весь проник за межу екрана дельта-комбайна і теж ніби своїми очима бачив, як усе ближче й ближче посувався ключ — втім, на стереоекрані було видно, що насправді це був не ключ, а конус, — так наближалися Чорні Журавлі.

Єдиний раз він оглянувся, щоб сказати, що їм таланить: Журавлі йшли курсом, який перетинався з їхнім, і досить було лише відрегулювати швидкість, не було потреби гальмуватися для зміни напрямку польоту, бо на тій швидкості, на якій ішов корабель, будь-який поворот означав би загибель.