Він сказав, що їм таланить, а екран показав, що Журавлі наблизились на потрібну відстань. І тоді Кленов усією долонею натиснув на широку червону кнопку і викинув уперед (корабель відгукнувся на це легким струсом) згусток дельта-поля — те, що називалося дельта-пасткою, антенами якої були мережані конструкції, — крила летючої риби. Поле повинне було нейтралізувати дію дельта-поля Журавлів, примусити хоча б одного з них втратити швидкість і зупинитися поблизу корабля. На створення цього поля йшла нині вся енергія реактора, переключеного на живлення дельта-генераторів, і корабель летів без прискорення. Зрештою, швидкість його була тільки трохи менша за швидкість Журавлиного ключа. Ігор усе ж не витримав, він залишив свої прилади, які могли попрацювати й без його участі, і пильно дивився то на екран, то на старого. Минали вирішальні хвилини. Ключ, що вже розпався на екрані дельтавізора на дрібні цятки, насувався все ближче, і по стрибку стрілок та рівнів на шкалах, що спалахували і згасали, було видно, що дельта-поле пастки уже почало взаємодіяти з полем Журавлиної зграї. Кленов, тримаючи руки на пульті керування пасткою, ніяк не міг відірвати погляду від екрана; сива чуприна його стирчала, а стрілки відхилялися все праворуч і праворуч. І юнак у думці палко побажав, щоб Найстарішому не довелося пережити ще одного розчарування.

Стрілкам залишалося пройти ще чверть шкали, щоб показати, нарешті, таке послаблення поля Журавлів і зменшення їхньої швидкості, яке означало б, що енергія їх руху безповоротно втрачена. І стрілки рушили на цю останню чверть, а погляди двох людей у рубці ніби підганяли їх. Та, видно, цієї підтримки було не досить: рух стрілок ставав усе повільнішим, дедалі важче ставало їм проходити кожен наступний міліметр шкали. Кленов повернув регулятор підсилення, віддаючи пастці останню потужність, а Ігор, трохи повагавшись, вимкнув свої прилади, хоч вони й забирали зовсім мало енергії. Стрілки ледь посунулись праворуч, і обидва полегшено зітхнули.