Юнак на мить подивився йому в вічі.

— Ні! — кинув він коротко. — Йдіть на зближення…

— Прилади…

— Вони в порядку. Ви ж наказали мені стежити за контролем, я вам доповідаю. Вам незрозуміло? Та швидше ж!..

Тоді Кленов переніс руку правіше, почав злегка торкатися сухими пальцями клавіші керування двигуном і рулями. Прилади чесно показали, що реактор, відключившись від живлення пастки, знову віддавав енергію кораблеві. Пастка зникла, зате конус знову заковзав до вісі екрана, і відстань стала помітно зменшуватися.

— Спізнимося… — одним подихом сказав біолог.

— Ні, — посміхнувся Найстаріший.

Він посміхнувся, хоч вуста його ще ледь тремтіли, — усміхнувся через те, що мав на це право: у водінні корабля він міг показати клас не тільки якомусь там біологу.

… Вони не спізнилися. Вони прийшли в точку зустрічі саме вчасно, щоб побачити, як пролітають Журавлі.

Дивні полотнища, які видно було у промені дельта-комбайна, що бив на тисячі кілометрів, в мертвому мовчанні міжзоряного простору пропливали повз корабель. Вони йшли бездоганним конусом, набагато точніше, ніж літали земні журавлі. І дивним, і примарним здавався їхній політ людям, які закам’яніли біля відеоекранів. Проліт кожного Журавля тривав мить — корабель ішов паралельним курсом, лише трохи відстаючи від ключа, — і за цю мить прилади корабля вловлювали наростання дельта-поля при наближенні кожного полотнища, потім його миттєве зменшення і знову наростання до максимальної величини, набагато більшої за першу, стрімке падіння до нуля — і все починалося спочатку.

Вони пролітали мимо — Журавлі, на яких старий полював так довго і яких бачив, судячи із статистики попередніх випадків, либонь, останній раз у житті. Остання можливість виконати своє завдання вислизала від нього разом з цими чорними полотнищами… Та він ще не був безсилий.