Справді, немовби зміни швидкості було не досить, журавлиний конус вирішив змінити ще й напрямок. На екрані було ясно видно, як секунда за секундою конус відхилявся від прямої. Ні, безперечно, це були неполадки в дельтавізорі — Журавлі якимсь чином, незважаючи на захист, вплинули на нього, і прилади почали давати дані, що не відповідали дійсності. Отже, на них не можна було покладатися, а на що ж можна? На захисні поля?

Кленов встиг подумати, що, якби він був сам, не вагаючись, повів би корабель на зближення, повернув би, ризикуючи переступити грань заборонених прискорень — і хай усе летить до дідька! Але з ним був цей біолог, цей хлопчина, якого рекомендував йому інститут, — там вважали, що це майбутнє світило, — і важити життям юнака він не міг, навіть зараз, коли гинула справа всього його життя. Тим паче, що хлопчина був хороший, завжди ладен допомогти, і навіть у божевільні секунди було приємно глянути в чиїсь очі. Та коли в тебе одна мета, то й розчарування буде вдесятеро більше…

Так він думав, а рука його інстинктивно випросталась і лягла на пульт, точно на клавішу гальмування, щоб відірватися, залишити позаду небезпеку, яку несли з собою Журавлі. А проте він ще раз глянув на екран. Усе було правильно, саме час гальмувати: комбайн дурив уже понад усякі норми. Журавлиний ключ, за його даними, вигнувшись, відхилився від прямої і тепер знову виходив на попередній курс, але вже на іншій, дальній відстані. Найстаріший розтягнув уста в несвідомій усмішці, й рука його здригнулася, перш ніж натиснути клавішу.

І в цей час тверді юнакові пальці перехопили його кисть і не дозволили зробити рух. Кленов гнівно глянув на супутника. Стоячи з ним поруч, біолог, перегнувшись, тримав другу руку на лімбі регулювання контрольної групи, яка стежила за справністю самих приладів; тримав — і дивна усмішка грала на його губах.

— Вмикаю гальмування! — прохрипів Кленов. — Я не можу ризикувати… через вас.