Поставало багато питань. Їх треба було вирішувати протягом півдоби, і підпільники їх вирішували.

Зараз потрібно було замести всі сліди катастрофи, що мало величезне значення. Цим і займалися підпільники.

6

Опівдні пройшов короткий, але сильний дощ, і зараз по вмитому ніжно-блакитному небу квапливо і врозбрід бігли запізнілі хмари. Яскраво світило сонце.

Начальник місцевого відділення гестапо стояв біля відчиненого вікна, що виходило на міський майдан, і спостерігав, як стікала вода з тротуару, як оживав майдан, мокрий від дощу.

Задзвонив настільний телефон. Гауптштурмфюрер відійшов од вікна, зняв трубку. Говорив військовий комендант міста майор Фаслер.

Комендант. — Сьогодні о шостій ранку до мене мала прибути машина із спеціальним кур'єром, що йшла до фронту. Зараз уже перша година, а її нема.

Начальник гестапо. — Чим я можу бути корисним, любий майоре?

Комендант. — Що вам сказати… Як ви думаєте, чи не могло з нею що-небудь трапитись у дорозі?

Начальник гестапо. — Поломка? Затримка?

Комендант. — Це дурниця.

Начальник гестапо (жартома). — А чого б ви хотіли?

Комендант. — Хм… Я хотів би, щоб вона прийшла вчасно. Я повинен змінити охорону і вирядити машину далі. Але її нема. Чи не сталась аварія? Навмисна, так би мовити, аварія?..

Начальник гестапо. — Що, що? Навмисна аварія?

Комендант. — Авжеж.

Начальник гестапо. — На своїй території я виключаю можливість аварії і диверсії. На дорогах спокійно і перевірено. Партизани орудують далеко від наших місць.

Комендант. — Тоді що ж мені думати, з вашої ласки, пане гауптштурмфюрер?

Начальник гестапо. — Не зррзумів.

Комендант. — Я питаю вас, що мені думати? Машина виїхала на початку сьомої з села Лопухово, а в Горєловв ще й досі не прибула.