Троє партизанів плигнули вниз.

— А їх не витягатимемо, — промовив Калюжний, маючи на увазі вбитих гітлерівців.

Чорноп'ятов посміхнувся.

— Нехай машиною так і їдуть у свій рай без пересадки.

Великий жовтий портфель неважко було помітити: його кінець стирчав з-під мертвого кур'єра.

Один з підпільників витяг портфель і кинув його Чорноп'ятову.

— Чи не оце воно?

Чорноп'ятов на льоту схопив портфель, одірвав кинджалом його кришку, й на землю висипались газети, листи і великий пакет із цупкого голубого паперу, прошитий, засургучений і опечатаний.

ЦІЛКОМ ТАЄМНО

ДЕРЖАВНОЇ ВАГИ

З ВЕРХОВНОЇ СТАВКИ.

В разі небезпеки — знищити.

Командуючому Н-ською бронетанковою армією

генерал-лейтенанту Отто-Фрідріху Шторху.

Тільки особисто в руки.

Чорноп'ятов до будь-якої бойової операції — малої чи великої, легкої чи важкої — ставився завжди однаково серйозно, вдумливо, розважливо. В цьому проявлялася його дисциплінована натура. Він заздалегідь намагався врахувати всі шанси за і проти, підбити плюси і мінуси, уявити розгортання подій.

І сьогоднішня операція не була винятком. Кожен підпільник, ідучи на неї, заздалегідь знав, що від нього вимагається.

Майже всі учасники нападу провели ніч без сну. Здавалося, куди простіше: вибратись у ліс, вирити «вовчу» яму, замаскувати її і чекати. Але так лише здавалося. Щоб це зробити, треба було насамперед вибрати найпридатніше місце для ями, твердо знати, що машина піде саме цією дорогою, винести з тайників, розкиданих у лісі, зброю, нарешті, вибратися з міста, не потрапивши на очі пильних патрулів.

Попереджені Скитальцем патріоти знали основне: звідки, куди, яким маршрутом проходить спеціальна машина, кількість варти. Та цього було ще не досить.