- Але це було на самому початку, У червнi закон вийшов, а вже у липнi я мав вести процес... I от я, молодий хлопчина, можна сказати, такий собi жевжик, виконую високу державну мiсiю. Пiдсудна - лiтня, убога жiнка, мати трьох дiтей, батько яких загинув на фронтi. Зiбрала вона уночi на колгоспному полi торбинку покинутих пiсля жнив колоскiв, її й упiймали. Це був один з перших у моїй суддiвськiй практицi самостiйних процесiв. Начальство наполягло, щоб був показовий. Господи, як я хвилювався! Мiй розум, мої почуття протестували проти того, щоб засудити цю жiнку i посиротити її дiтей. Пам'ятаю, мало не захворiв, готуючись до цього процесу. Не знати як i висидiв його, був наче у туманi... Тепер, Дмитре Iвановичу, признаюся вам, як колезi, ви мене зрозумiєте, все ж поступився я тодi власною совiстю. Але закон є закон, ви це теж добре знаєте. Який би вiн не був, поки не скасували, мав керуватися ним... Внутрiшнi почуття, психологiчнi переконання - це, звичайно, теж серйозний елемент правосуддя. Коли ухвалюєш вирок... Але на першому мiсцi все ж закон, хоч би який вiн був... Особливо, якщо мати на увазi той нелегкий повоєнний час. Полiщук замовк, прикрив на якусь хвилю рукою своє пописане глибокими зморшками обличчя. - I засудив я цю матiр на тривалий строк, а малих вiдправив у дитячий будинок. Якi то були тортури бачити, як вiдривають дiтей вiд матерi! Незабаром я зрозумiв, що не буде з мене суддi, i пiшов з роботи... Й досi стоїть перед моїми очима, вчепившись у бар'єр, запнута темною хустиною ця скорботна жiнка. Я вже не пам'ятаю її рис, тодi менi здавалося, що, перетята бар'єром, вона уся складається тiльки з велетенського бiлого обличчя, що розпливається на весь зал, i гiркого погляду, який пропiкає до самої душi... Перед технiкумом я вчився у фабзаучi, вмiв слюсарювати i став працювати в МТС на ремонтi тракторiв... Менi ще обiйшлося: могли зрозумiти мiй вчинок як полiтичну демонстрацiю i не минути б i менi далеких таборiв, але внаслiдок нервового стресу пiсля цього суду я потрапив у лiкарню, i вiд мене вiдчепилися. Правда, потiм ще довго приглядалися, але зрештою усе минулося...