Тим часом жiнки уже гукали до столу, Василь кинувся до умивальничка, прибитого надворi на сторчовiй дошцi, затим, витираючи руки i запрошуючи поперед себе Коваля, попрямував з ним до столу.

Стiл був багатий: смажена риба, холодець, сало, голубцi з кашею та м'ясом, курятина. Оля наварила картоплi, посипала кропом. Посерединi стiл зеленiв та червонiв пiр'їстою цибулею, квашеними i свiжими огiрками та помiдорами. Дмитровi Iвановичу раптом згадалися голоднi роки у цих краях. Про двадцять перший рiк вiн знав iз розповiдей батькiв, а от зиму тридцять другого - тридцять третього, коли недорiд i злочин скували голодом кобелячан, батьки попухли вiд голоду й ледве вижили, вiн до скону не забуде. I наступну весну, коли вiн з меншим братиком, подолавши острах, ходив до радгоспу бiля Виселок проривати буряки за борошняну затiрку, якою годували полiльникiв. Були й щасливi днi, коли куховарка, жалiючи малих, наливала у банку ще й другий черпак i вони його несли додому.

Як забагатiло життя! Але чому так сталося, що хлiб на столi, достаток у хатi по угамував у людей злих пристрастей, а навпаки, наче роздмухав їх?! Може, тому, що, дбаючи про хлiб, забували про душу, дозволяючи їй потопати в брехнi, лицемiрствi, ницостi?

Вiд горiлки Дмитро Iванович вiдмовився, випив склянку холодного пива, картаючи себе що не стримався i не береже горло, в якому частенько поселялася ангiна. Але цiлоденна спека пiд час поїздки з Києва так вимучила його, що дуже хотiлося чогось прохолодного. Те, що Коваль вiдмовився вiд горiлки, стримувало й господарiв, якi теж обмежилися пивом, хоч запiтнiла пляшка "Столичної", поставлена "для годиться" на стiл, весь час вабила зiр молодшого Пiдпригорщука, Петра, який, поглядаючи на неї, раз у раз сковтував слину...

Розмова точилася навколо нової економiчної полiтики, сiльських новин. Коваль довiдався, що Петро Кирилович iз своєю ланкою овочiвникiв минулого року заслужив медаль на Виставцi народного господарства i цього року теж готує експонати, що Василева Оля теж працює в його ланцi, а Лiда - в бухгалтерiї колгоспу, що Василь Кирилович - депутат сiльської Ради, i тiльки його, командира добровiльної дружини, побоюються виселчанськi хулiгани.