Вiдiйшовши вiд активної службової дiяльностi, Коваль терзався неробством. Мiряв широкими кроками нову квартиру або годинами сидiв на балконi, перед яким вдалинi могутньо сивiв Днiпро i розлягалися заднiпровi краєвиди. Коли працював, не знаходив часу посидiти за книгою, читав уривками. Тепер часу було вдосталь, а книги не читалися. Вiн згадував то одну, то другу розплутанi ним справи, знову переживав усi перипетiї, а часом по-новому осмислював їх, робив, як шахiст, новi ходи, радiючи, що й вони ведуть, як i попереднi, до тих самих висновкiв.

У душi вiн зрадiв новiй нагодi ще раз зустрiтися з таємницею i розкрити глибиннi людськi пристрастi. Зрештою, вiн не має права ховатися iз своїм досвiдом. Розумiв справедливiсть слiв Пiдпригорщука, що у районi не будуть займатися такою дрiбницею, як цей пiдкинутий лист. Розмов у мiлiцiї про профiлактику правопорушень, попередження трагедiй було багато, але на практицi й далi жили за приказкою: поки грiм не вдарить... I ворушаться здебiльшого, коли запобiгти уже пiзно... Отже, якщо чесно говорити... А там буде видно, чи слiд вжити офiцiйних заходiв i поставити до вiдома райвiддiл мiлiцiї... Втiм, це вiй уже сам почав умовляти себе пристати на пропозицiю Пiдпригорщукiв...

Та ось здалеку долетiв, усе посилюючись, гуркiт. На подвiр'я вкотився мотоцикл з коляскою, за кермом якого сидiв Василь Пiдпригорщук, а у колясцi - його брат.

Усе набуло нового руху. Дiти юрбою побiгли назустрiч. Лiда вигукнула:

- Нарештi!.. Вмивайтеся швидше, голубцi холонуть!

Василь Пiдпригорщук пiдiйшов до Коваля, привiтався, простягнувши мiцну, твердувату руку:

- Василь Кирилович.

Полковник одним поглядом охопив його постать, наче моментально сфотографував. Перед ним, обiймаючи дiтей i нiяково посмiхаючись, стояв мiцний чоловiк рокiв пiд сорок. Коваль подумав: "Як схожий рисами обличчя на брата!" Вiд старшого Пiдпригорщука пашiло здоров'ям i якимсь теплом, яке нiби обгортало спiвбесiдника. "Дивно, подумалося далi полковниковi, - щоб хтось бажав смертi такiй славнiй людинi".