Він змусив себе думати про Анну, згадав її обличчя - ніжне, але рішуче підборіддя, теплий, співчутливий погляд її очей з якимось дивним натяком страху, який він ніколи не міг збагнути; її гладенькі щоки й ласкаву посмішку - кожна риса здалася йому ще привабливішою коли він уявив собі її пухнасте світло-каштанове волосся й високу й граціозну фігуру. Думаючи про неї, він щоразу дивувався, що вона була непідвладна часу, адже залишалася такою ж гарненькою, як того далекого ранку, коли він підняв голову й раптом побачив біля свого столу сором’язливу дівчину. Незбагненно, що він через двадцять років з нетерпінням чекає побачення з іншою дівчиною, в голові у якої одні фантазії і яка годиться йому в дочки. Втім, це не зовсім так. Була якась мить, коли він похитнувся ось і все. Лише на коротку мить він втратив душевний спокій і втратив рівновагу. Тепер його ноги знову впевнено стоять на землі, як воно й має бути, і світ знову повернувся на орбіту здорового глузду.

Він вибив люльку й повернувся в будинок. У спальні роздягнувся, сковзнув в ліжко й вимкнув світло. Він хотів спати, та сон ніяк не приходив, і ось нарешті він заснув, - час від часу йому снилися сни, які неначе знущалися з нього.

"Позавчора я бачила кролика, - говорила дівчина - вчора - оленя, а сьогодні - вас".

* * *

Наступного дня вона вдягла блакитну сукню і перев’язала своє волосся кольору кульбаби такою ж блакитною стрічкою. Марк трохи постояв біля підніжжя пагорба, очікуючи, коли перестане спирати горло. Потім він піднявся на вершину, туди, де гуляв вітер, і став поруч із дівчиною. Він побачив м'яку лінію її шиї й підборіддя, і в нього знову перехопило подих. А коли вона повернулася й сказала: "Привіт, я й не думала, що ви прийдете", - він довго не міг вимовити жодного слова.

- Але я прийшов, - сказав він нарешті. - І ви теж прийшли.

- Так, - сказала Джулія. - Я рада вам.

Неподалік із гранітних уламків утворилося щось схоже на лавку, вони сіли на неї й дивилися в долину. Він набив люльку, запалив її й випустив дим і його підхопив вітер.