Проста зворушлива розповідь молодої дівчини ще дужче прихилила до неї Гелену.

Мері й Роберт — єдині діти капітана Гаррі Гранта. Дружина в нього померла, коли народився Роберт, і під час своїх тривалих подорожей він доручав піклування дітьми своїй сестрі в перших, літній уже, лагідній і сердечній жінці. Капітан Грант був відважний і досвідчений мореплавець, що поєднував у собі хист моряка й купця, такі потрібні шкіперові морського флоту. Шотландець з діда-прадіда, він жив у місті Данді графства Перт. Його батько, священик у церкві святої Катерини, дав йому прекрасну освіту, гадаючи, що знання ніколи нікому не завадять, а капітанові далекого плавання — й поготів.

Перші мандрівки Гаррі Гранта за океан, куди він плавав спочатку як помічник капітана, а потім як капітан, були вдалі, і за кілька років після народження сина він зробив чималі заощадження.

Саме тоді й виник у нього великий задум, що окрив його ім’я славою по всій Шотландії.

Капітан Грант, як Гленарван й багато інших великоможних шотландських родин, ненавидів Англію, гнобительку Шотландії. Він вважав, що інтереси його батьківщини не збігались з інтересами англосаксів. Аби надати їй можливість самостійно розвиватися, він поклав собі заснувати шотландську колонію на одному поміж островів Океанії. Може, він мріяв, що колись згодом ця колонія, за прикладом Сполучених Штатів Америки, осягне незалежність, ту незалежність, яку рано чи пізно неминуче завоюють Індія й Австралія? Хтозна. Можливо навіть, він звірив комусь свої заповітні сподівання. В усякому разі, англійський уряд не тільки відмовився підтримати його, а й повсякчас ставав йому на перешкоді. Якась інша людина зовсім занепала б духом. Але Гаррі Грант і склав зброї: він звернувся до своїх співвітчизників-патріотів, збудував на свої заощадження судно “Британія” і вкупі зі своєю добірною командою подався обслідувати найбільші острови Тихого океану. Дітьми на цей час опікувалась стара родичка. Протягом року, до травня 1862, від нього надходили звістки. Та після відплиття з Кальяно у червні місяці ніхто нічого не чув про “Британію”, і “Морська газета” вперто мовчала про долю капітана Гранта.