— Справді вас… — Хаблак повернувся до кухні, тримаючи апарат на довгому шнурі. — А якщо розшукали аж тут…

Дробаха якось сумно посміхнувся і взяв трубку. Назвався й слухав не перебиваючи. Тільки перед тим, як закінчити розмову, кинув одне слово:

— Добре.

— Випадок? — запитав Хаблак.

Дробаха підійшов до вікна. Подивився на зелені дніпрові схили протилежного берега, зітхнув і пояснив:

— Знайшли труп. Вибачте, — повернувся до Марини, — що про таке… Вбито жінку на схилах нижче Аскольдової могили. За мною вже виїхали, і, якщо ви не заперечуєте, я конфіскую вашого чоловіка.

Марина розгублено подивилася на стіл. Дробаха зрозумів це по-своєму.

— Чи не знайдеться у вас олії? — попросив. — Бо випили по півтори чарки, доза мізерна, але ж запах…

Марина докірливо подивилася на чоловіків, проте все ж дістала з шафи напівпорожню пляшку з олією.

— Слава богу, встигли хоч із шпалерами, — мовив Хаблак оптимістично. — Ти, Маринко, помий підлогу, а я повернусь і натру паркет мастикою.

Марина недовірливо глянула на нього.

— Знову завієшся, — невдоволено закопилила губу. — А завтра перебиратися.

— Упораємося, — заперечив Хаблак, та не дуже впевнено. — Завтра Іван Якович мені скидку зробить.

— Домовились, — кивнув Дробаха, — вже домовились, а наше слово непорушне.

— Знаю я ваші слова, — пробуркотіла Марина, проте не так уже й сердито. — Бідна жінка, — зітхнула скрушно, — і за що її?

Дробаха визирнув у вікно.

— Машина вже внизу, — повідомив. — Поїхали, Сергію Антоновичу. — Він подивився на Марину якимось відсутнім поглядом, але мовив твердо: — Дізнаємося. Ми з вашим чоловіком про все дізнаємося.

Невеличка галявина на дніпрових схилах поросла квітами. Поруч неї недобудований навіс, трохи далі — канава, котра впиралася в каналізаційний люк. Саме в цьому люці дітлахи, які бавилися на галявині, і знайшли вбиту жінку.