— Вітаю, — мовив коротко й дещо сухувато,

Хаблак невизначено пересмикнув плечима, ще не зрозумівши, з чим його вітають. Наче й не сталося нічого останніми днями ні втішного, ні поганого, навіть подяки в наказі не заслужив, то більше, що на папірцеві друкарським шрифтом відтиснено слово “ордер”, — при чому ж тут він?

— Не бачу радості на обличчі… — зауважив Каштанов, який присів на край Худякового столу. Така вільність свідчила про неофіційність, так би мовити, обстановки: і справді, полковник погрюкав підбором об ніжку столу й вів далі: — Людині дають нову квартиру, а вона й не посміхнеться. Міг би й подякувати…

Тільки тепер Хаблак збагнув зміст офіційного слова “ордер”, що стояло на папірці, й одразу помітив, що йдеться про дві кімнати, і якась дурнувата посмішка розтягнула йому губи.

— Навіть переїжджати не доведеться, — сказав Худяков і засунув шухляду, наче ставлячи крапку на Хаблаковій квартирній епопеї. — Вибили вам ще одну кімнату, зважаючи на розширення сімейства й вашу бездоганну службу.

Але чому не доведеться переїжджати?

Хаблак з подивом зиркнув на Худякова. Той казав ще якісь слова, та капітан не чув, які саме, швидко проглянув ордер і нарешті збагнув, що одержав двокімнатну квартиру в своєму ж будинку, тільки трохи нижче, на восьмому поверсі. Марині на радість: все ж ліфт іноді псується; йому, правда, байдуже, але дружині важкувато, якщо ж врахувати, що тепер доводиться мати справу з дитячою коляскою.

Тепер зміст усього, що сталося, повністю дійшов до Хаблака — підвівся й потиснув руки спочатку Каштанову, потім Худякову. Дякував, а Каштанов дивився на нього хитрувато, потім сказав, що Степанові не завадило б мати сестру, тоді вони з Худяковим, якщо, звичайно, працюватимуть ще в карному розшуку, поклопочуться й про трикімнатну квартиру.