Сергій зістрибнув зі столу й почав розкочувати черговий рулон шпалер. Лишилося зовсім мало, третина довгої стіни й шматочок коло вікна, слава богу, клею вистачить і не треба варити знову, тим більше, що борошно кінчилося й довелося б бігти до гастроному. Відстань, правда, невелика, астроном поруч, однак Хаблак стомився й починати все спочатку не хотілося.

Це ж треба — одержати двокімнатну квартиру в тому ж будинку, де й мешкали, на дніпровому березі, навпроти Гідропарку, де в травні солов’ї аж заливаються.

Степанкові минуло півроку, коли полковник Каштанов зазирнув до Хаблакової кімнати й поманив пальцем до виходу. Сергій, чесно кажучи, здивувався. У Каштанова є секретарка,’зрештою, у вік суцільної телефонізації значно простіше набрати номер, ніж отак швендяти коридорами й зазирати до кімнат підлеглих, але Каштанов до того ж підморгнув капітанові по-змовницьки, і той почимчикував за ним, вдаючись до різних припущень з приводу полковникової настирливості. Гадав, щось трапилось, якась незвичайна подія, а може, він десь прошпетився й Каштанов почне йому дорікати, — та не відчував за собою гріхів. До того ж хіба підморгують підлеглому перед розносом?

Ця думка трохи заспокоїла Хаблака, тим більше, що Каштанов відчинив двері кабінету майора Худякова, — отже, і не рознос, і не якась оперативна справа. Худяков в основному вирішував різні організаційні та господарські питання, може, надійшла якась нова інструкція про користування зброєю чи формений одяг…

Майор посміхнувся Хаблакові якось кисло-солодко, але, зважаючи на те, що Худяков взагалі посміхався рідко, це вже про щось свідчило, принаймні про те, що особливими неприємностями не пахне. Та все ж Хаблак улаштувався на запропонованому стільці, насторожено й підозріло дивився, як Худяков порпається в шухляді, шукаючи якісь папери. Нарешті майор знайшов, витягнув зовсім невеличкий папірець — Хаблак устиг помітити, що на ньому стоїть печатка, — підвівся й урочисто простягнув папірець Сергієві.