Сергій повільно підвівся, ступив крок до передпокою, та Марина випередила його, відчинила двері й зупинилася, дивлячись з подивом. Може, хтось помилився або завітав до Васюкових, не знаючи, що вони виїхали? Хаблак і собі вийшов до передпокою. Глянув через Маринине плече й побачив Дробаху — той стояв на сходовій клітці, ніяково посміхаючись і тримаючи в руках великий букет червоних і білих гладіолусів.
Побачивши Сергія і впевнившись, що не помилився, Іван Якович простягнув Марині квіти й мовив:
— Вітаю й бажаю, щоб гарно жилося. Щасливо й сонячно, бо квартира, здається, сонячна.
— Сонячна, — не знайшов нічого кращого, як ствердити, Хаблак і лише по тому заметушився: —Проходьте, будь ласка, ви в нас перший гість. Вибачте, що маємо такий вигляд… Клеїмо шпалери… Це — Іван Якович, — здогадався нарешті представити Дробаху Марині, — слідчий прокуратури, ти знаєш, ми з ним…
— Звичайно, знаю й рада, що, нарешті, познайомилися. — Марина взяла квіти й подала Дробасі руку.
Хаблак помітив, як дружина сковзнула оком по своєму не зовсім чистому фартухові, щоки в неї порожевішали, й Сергій зрозумів, що Марині потрібні принаймні кілька хвилин, щоб привести себе в порядок і не червоніти перед гостем.
— Ми ще не переселилися, — пояснив Дробасі, — встигли перенести тільки кухню. Може, піднімемось до старої квартири?
— Я буквально на хвилинку… — зашарівся Іван Якович. — Вибачте, здається, не дуже-то й вчасно…
— Ви у нас перший і найдорожчий гість! — рішуче поклав край його ваганням Хаблак. — І просто так вас не відпустимо. То більше, що саме кінчили роботу.
— Влаштовуйтесь на кухні, — розпорядилася Марина, — а я зараз… Гляну, як там мама із Степасем. — Підштовхнула Сергія до коридора. — Картопля вариться, доглянь. І постав квіти у вазу. — Передала Хаблакові гладіолуси, посміхнулася Дробасі, наче старому знайомому. Той почав щось казати, проте Марина вже висковзнула з квартири, і слідчий лише склав пальці рук, трохи розгублено постукав пучками об пучки, певно, хотів за звичкою подмухати на нігті, та втримався й повернувся до Хаблака.