співав, сповнював нектаром душі бездонний вулик зоряного неба. Пам’ятаєте?
А далі…
Що ж з нами сталося за сто років? Чи справді з космічної прірви до нас непомітно вкралися Оришеньці з Альфа Центавра та втілилися в наших дітей (та й у нас), а тепер змушують нас співати свої пісні, грати свою музику, формувати свої руїнницькі пристрої й машини?!
Жарти?
Та ні, далеко не жарти!
Бо чому йде така шалена атака на душі юного покоління, аби змусити його повністю перейняти демонічну рокову псевдокультуру сьогодення? Чому більшість наших часописів та газет (окрім, можливо, «Нашого современника» та «Соціалістичної культури») відстоюють рівноправність, рівновартісність рокоманії і багатющих скарбів фольклору й класики? Невже не бачать вони плодів цієї вражаючої історичної інверсії духу? Невже не розуміють, що діють?
Прекрасно розуміють. Триває дивовижний за масштабністю експеримент по денаціоналізації, дегероїзації, деромантизації народів, а отже — по формуванню космополітичної раси безбатченків, ласих до буржуазних цяцьок, готових за меркантильні псевдовартості на будь-який злочин, байдужих до власного походження, історичних традицій, до всього, що становить сутність людського єства і покликання.
Згадаймо недавнє минуле. Ще вчора всілякі маланчуки розбишакували на ниві української, білоруської, російської культур, забороняючи кобзарські студії, припиняючи роботи по створенню хортицького комплексу, винищуючи книги, де неортодоксально згадувалась історія козацтва, не дозволяючи ставити фільми про Січ Запорозьку і так далі, і таке інше… Хай у нас В. Добровольському, народному артистові, котрий палко хотів зіграти Тараса Бульбу, протягом тридцяти років забороняли підступатися до цієї теми! А чому те самісіньке в Росії, де С. Бондарчуку теж тридцять літ не дозволяли створити фільм за цим геніальним твором Гоголя?