Забороняльщики добре знають, що творчий прорив у генетичне минуле народу змете, як павутину, все їхнє псевдо-культурне сміття, яким вони засипали душі юних сучасників. Тому й «триває бій на полі мрій, клекоче злом одвічний змій!».

Почався цей бій давно! Спробуємо зазирнути в сутінки історії…

Що ми знаємо про довізантійську пору життя пращурів? Те, що розповів Нестор? Чи можна беззастережно довіряти йому? Адже навіть тепер події, участниками й свідками яких є ми з тобою, шановний читачу, безсоромно перебріхувалися й містифікувалися на догоду «вождям» і «фюрерам». Хіба не той самий закон для минулого? Апологети візантійства, одним з яких був Нестор, не лише безжально винищували найменший знак сонячних вірувань наших прабатьків, а й емоційно згиджували суть і призначення вікових традицій, звичаїв, ідеалів народного духу. Дивного тут нічого нема: ще й нині, коли на землі, здається, панує культ Розуму, Гуманізму, Справедливості, багато вчених мужів люто сваряться за пріоритети тих чи інших напрямів у пізнанні, світогляді, філософському осмисленні Буття. А що ж говорити про ту далеку пору, коли мова йшла не лише про амбітність котрогось із монархів, патріархів чи жерців, — кожен крок у історичних метаморфозах вирішував долю тисячолітніх циклів розвою Планетарного Саду. З кожної гілки звисав Змій-Спокусник, який пропонував з’їсти «яблуко пізнання», щоб стати «такими, як боги». І ми таки з’їли оте сакраментальне «яблуко» візантійських зміїв, знехтувавши пращурівські традиції. Що практично означала акція Володимира?

Багато сучасних найавторитетніших учених захоплено твердять, що ми прилучилися до високої європейської культури, отримали письмо, відкрили вікно у світ найвищих осягнень людського генія. Чи так же воно?