Ми переходили після смерті у країну сонячних прадідів, прилучаючись до потужної ріки всенародного життя, до Зоряного Віче Предків.

Ми стали підходити до смертної межі, страхаючись грядущого Небесного Трибуналу, не відаючи — куди потрапимо: до вічного блаженства чи до вічної муки!

Ми формували себе вже не за велінням вікових батьківських традицій, вивірених генієм попередників, а за імперативом чужинецьких хитрунів, котрі давно збагнули правило: щоб володіти народом, треба позбавити його власного розуму і нав’язати чужу програму. І не має значення — яку: з плюсовим знаком чи мінусовим, — головне, щоб вона не дозволила реалізувати себе!

Апологети візантійства твердять: нам дали культуру, абетку, філософію. Хто дав? І чим це доводиться? Адже відомо: ще Аскольд і Дір були християнами, отже, мусили читати Новий Завіт. А пізніше княгиня Ольга та й половина дружинників Святослава сповідували вчення Учителя з Назарету, а відтак пізнавали його заповіти з рідних письмових джерел. (Чому ігнорується свідчення самого Кирила, котрий у Корсуні бачив священні книги, написані руськими письменами?).

В чому суть історичної катастрофи християнства у тих народів, яким воно було прищеплене?

В насиллі.

Доки вчення Христа було катакомбним, гнаним, доти воно зберігало першо-чистоту, пластичність, людяність, гностичність, духовність, суверенність, гідність, високу романтичність і кличність. Як тільки Константин зробив його державним, воно потьмяніло і впало. «Не можна служити двом панам», — попереджав Учитель. Так воно й сталося! Імперські амбіції нової генерації християн спотворили суть і стратегію Благої Вісті, а потім сформували «мерзоту запустіння» на місці святому (хто читає — той розуміє): як ще інакше можна характеризувати діяльність інквізиції (та й не лише цього жорстокого інституту католицизму, інші церкви були не менш жорстокими в переслідуванні інакшедумаючих)?!

Те саме сталося і в Київській Русі. Зникли волхви, щезли відуни, знавці тисячолітніх традицій та вірувань. Переслідувалися знахарі, народні лікарі, віщуни, творці сонячних ремесел, пов’язаних з культами сил Природи. Пропадали бояни, гуслярі, танули в імлі минулих суверенних епох, бо розпадалася вікова структура праруського краю, совістю й виразником якої були співці.