Ймовірно, що саме зрада громадських, вічових ідеалів прабатьків спричинилася до страхітливої катастрофи при зіткненні з татаро-монгольською навалою. Адже християнізовані князі тільки те й знали, що гризлися за столи та наділи, хапаючи за горло брат брата.

Минули сотні літ вражаючих метаморфоз. У планетарному котлі варилися нові сполуки, нові етнічні компоненти.

Ми тут не маємо наміру оцінювати переваги чи принади, вартості чи перспективи тих або інших історичних сил. Хочеться відзначити головне: на перехресті сил і впливів, там, де різні потоки нейтралізувалися, знову почав відроджуватися Правічний Дуб, уособлений козацьким рухом, а з ним — усе, що йому було притаманне: пісенна стихія, очолена кобзарями — спадкоємцями боянів та гуслярів, стихійна мудрість народу, виявлена пізніше в загальній освіті, в Могилянському Братстві, інститут характерництва, унікальний вияв космогонічного дійства, ще досі не досліджений, пошук форм народовладдя через ради різного вияву і масштабу. Недарма класики наукового комунізму назвали Січову Колиску «козацькою республікою»!

Протягом віків тривав небувалий експеримент відродження, заспівала земля, запломенів край вогнями мужності, вірності, кохання, мудрості. Забриніли у просторі струни кобзи, несучи на крилах милозвучних акордів пам’ять і славу поколінь. Народилася, пустила пагіння в душу народну неповторна, унікальна генерація кобзарства — цього серця суспільного організму.

Проте все це відбувалося поміж роззявленими пащами монархічних потвор. Чи легко було оберегти принципи народовладдя й вольності під натиском класових, кланових і групових сил, котрим поперек горла ставало існування еволюційного центру свободи?