То був доктор Гірш, учитель математики і природничих наук.

Від нього тхнуло гострим лужним духом, а через різні маніпуляції з хімікатами всі його пальці були в різнобарвних плямах – жовтих, зелених, синіх, червоних...

Його супутник, що зайшов слідом, був цілковитою протилежністю цій поторочі.

Він був досить вродливий, ще молодий, у вишукано строгому сюртуці, який відтіняли рукавички із світлої шкіри, з довгим волоссям, ніби свідомо відкинутим назад, аби підкреслити й без того надто високий лоб, з неуважним і зверхнім поглядом, а густі, дуже нафарбовані вуса та широке бліде обличчя надавали йому вигляду хворого мушкетера.

Моронваль відрекомендував і його:

– Наш великий поет Аморі д'Аржантон, викладач літератури.

Побачивши золоті монети, поет, так само, як доктор Гірш та співак Лабассендр, мало не підскочив від здивування. В його холодних очах майнула блискавка, але він одразу приплющив повіки, встигнувши кинути зверхній погляд на дитину й покоївку.

Потім підійшов до інших учителів, що стояли біля каміна, і, привітавшись, усі троє мовчки, трохи розгублено й радо поглядали один на одного.

Мадемуазель Констан відзначила, що цей д'Аржантон дуже спесивий з виду, а в Джека він викликав невимовну відразу і жах.

Згодом хлопчику доведеться немало натерпітися від усіх, хто там був, та найбільше саме від цієї людини. І Джек ніби передчував це. Як тільки д'Аржантон зайшов до вітальні, хлопчик інстинктивно відчув у ньому ворога, а коли безжальні д'Аржантонові очі зустрілися з очима Джека, у хлопчика від страху похололо в грудях.

О, скільки разів у лихі години свого життя Джеку доведеться зустрічати той погляд голубуватих очей під важкими повіками, очей, що, пробуджуючись, зблискували загадковим стальним блиском. Кажуть, очі – вікна душі, але ці «вікна» були так щільно зачинені, що мимоволі виникав сумнів, чи є за ними хоч яка-небудь душа.