Він був одним із тих учителів невідомо чого, які день при дні тиняються містом, марно топчучи бруківки паризьких вулиць, писав брошури на гуманітарні теми, статті для енциклопедій, за які одержував по півсантима за рядок, історію середніх віків у двох томах – по двадцять п'ять франків за том, якісь настанови й підручники, переписував п'єси для якихось контор.

Був він і репетитором англійської мови у різних школах, звідки щоразу його випроваджували через його креольську звичку духопелити учнів. Пізніше наполегливо домагався місця писаря у морзі, але зазнав невдачі, бо, по-перше, не мав підтримки, а по-друге, ходив у неблагонадійних.

Нарешті через три роки такого нестерпного животіння, з'ївши незліченну кількість чорної редьки і сирих артишоків, утративши всі ілюзії і зіпсувавши шлунок, волею випадку він натрапив на уроки англійської мови у дівочому пансіоні, що його утримували три незаміжні сестри Декостер.

Двом старшим було за сорок, молодшій – під тридцять. Маленькій на зріст, сентиментальній і манірній винахідниці «методи Декостер» загрожувало довічне дівоцтво, аж тут їй освідчився Моронваль, і вона погодилася вийти за нього заміж.

Після шлюбу Моронвалі деякий час жили при пансіоні, де обоє були корисні тим, що вчителювали. Але мулат від часів гірких злигоднів зберіг не лише звичку тинятися вулицями та гайнувати дні по кав'ярнях, а й цілу свиту приятелів-нероб, котрі заполонили мирний добропорядний пансіон. Крім того, він поводився із ученицями, як із невільницями на плантаціях цукрової тростини. Літні панни Декостер, які обожнювали меншу сестру, все ж мусили спровадити молоде подружжя подалі від пансіону, відшкодувавши йому тридцять тисяч франків. У що вкласти гроші?

Спочатку Моронвалеві кортіло заснувати власну газету чи журнал, проте страх загубити гроші переважив можливу радість друкувати все, написане власною рукою.