Тоді це був честолюбний, жадібний до життя двадцятип'ятирічний парубок, якому не бракувало ні освіти, ні розуму. Не маючи грошей, він погодився на залежне становище, аби, не витрачаючись на дорогу, добратися до небезпечного спокусника – Парижа, відблиск сяйва якого поширюється так далеко по всьому світу, ідо вабить до себе навіть метеликів із колоній.

Ледве зійшовши на берег, він покинув свого депутата, завів деякі знайомства і перш за все кинувся у політику, де найбільше важать слово і жест, сподіваючись тут домогтися не меншого успіху, ніж дома, за морем. Але він не взяв до уваги насмішкуватості парижан і клятого креольського акценту, позбутися якого так і не зміг попри всі свої героїчні зусилля.

Вперше Моронваль виступив публічно на якомусь процесі, пов'язаному з пресою, де накинувся на «нікчемних х'оніке'ів, що по'очать «літе'ату'у», і вибух реготу, яким зустріли його тираду, показав бідолашному «Ева'істу Мо'онвалю», як нелегко буде йому створити собі ім'я впливового адвоката.

Отож він мусив зайнятися літературою, та незабаром переконався, що здобути славу в Парижі не так легко, як у Пуант-а-Пітрі. Надмірно гордий, розбещений успіхом у себе вдома і до того ж запальний, він переходив з однієї газети до другої, але в жодній не зміг утриматися.

Отоді й почалося жахливе його животіння без шматка хліба, яке або відразу надломлює, або назавжди загартовує. Він був одним із тих тисяч і тисяч сіромах, голодних і гордих, які щоранку прокидаються в Парижі очманілі від голоду і честолюбних мрій, просто на вулиці пожадливо з’їдають копійчаний хлібець, відламуючи від нього по шматочку в кишені, зачорнюють тушшю плями на одязі, підбілюють комірець сорочки більярдною крейдою і можуть зігрітися лише коло церковного або бібліотечного калорифера. Він зазнав страшних принижень і злигоднів, коли вже не дають поїсти в борг, а об одинадцятій ночі відбирають ключа від мебльованої квартири, коли маєш на весь вечір куций недогарок свічки, а зношені в друзки черевики п'ють воду і просять їсти.