Тут, мовляв, мав пролягти бульвар, проект якого уже вивчався; і можна уявити собі, як фатально відбилося це передбачуване відчуження на влаштуванні пансіону Моронваля. У спальні для школярів буде вогко? Влітку у залі для відпочинку під час перерв буде спека, як у теплиці? Пусте! Аби лише підписати довготерміновий контракт на оренду, прибити на брамі велику позолочену вивіску і – чекати.
Скільки парижан за останнє двадцятиріччя змарнували свої здібності, розтринькали гроші і навіть саме життя у такій лихоманці очікування!.. Ця лихоманка забрала спокій і в Моронваля. Виховання учнів, їхній добробут його аж ніяк не цікавили.
На всі зауваження, що будинок невідкладно потребує ремонту, директор знай відповідав: «Незабаром усе зміниться...» – або: «Нам тут жити не більше двох місяців...»
Він цілком поринув у фантастичні плани застосування неймовірної суми грошей, яку одержить за цю ділянку. Мав намір надати вихованню «дітей півдня» небаченого розмаху, перетворити свій почин у грандіозне цивілізаторське і прибуткове діло.
А тим часом він зовсім занехаяв гімназію, падав з ніг, марно бігаючи по різних інстанціях, і, повертаючись, щоразу питав:
– Ну як, п'иходили з п'иводу відкупу?
Ні. Ніхто не приходив.
І чого вони там чекають?
Та згодом Моронваль збагнув, що його пошито в дурні, і тоді цей від природи запальний, але безвольний креол скоро занепав духом і опустився. Вихованці лишилися фактично без нагляду. В пансіоні пильнували тільки за тим, щоб вони рано вкладалися спати, аби не палити зайвих дров і гасу, – більше нічого від них не вимагалося.
Їхній день складався з уроків, безсистемних, невизначених, залежних від примх директора всіляких особистих доручень, якими він завантажував дітей.
Спочатку старші учні відвідували ліцей. Згодом цю статтю витрат скасували, залишивши її, однак, у рахунках за кожен триместр.
Хіба приватні учителі не могли взяти на себе рутину університетського викладання? Отож Моронваль скликав до себе своїх давніх знайомих, з якими заприятелював, вештаючись по кав'ярнях: медика без диплома, поета без видавця, співака без ангажементу – покидьків, пустоцвітів, невдах, лютих, як і він сам, на суспільство, яке не визнало їхніх талантів.