— А раніше ви з ким е-е… працювали?

Обличчя Хагена затуманилось: видно було, що він щиро сумує.

— О-о! У мене був чудовий компаньйон. Ас! Сам Герінг любив і поважав його. Може, чули: Ганс фон Шомбург, підполковник, відомий льотчик-винищувач?

Грейт похитав головою, буркнув щось невиразне.

— Дурна смерть, — з жалем мовив Хаген. — Купався в морі, не розрахував сили і потонув. Розумієте, був шторм, я йому казав: не лізь у воду, а він — уперта голова! — пірнати під хвилі. Ну, й забарився, вдарило головою об скелю…

«І ти зараз у безвихідному становищі, — подумав Грейт. — Але хто йому міг вказати на мене?» Та запитав зовсім інше:

— Ви також воювали проти нас?

Хаген не відповідав кілька секунд, тінь майнула його обличчям, Грейтові здалося, що німець знітився. Але той відповів і без натяку «а розгубленість:

— Майже всі чоловіки Німеччини під час війни носили мундири. Я, правда, безпосередньої участі в бойових операціях не брав. Так, тилова служба… Сподіваюсь, ви без упередження ставитеся до людей, котрі вимушені були служити у військах СС?

— Попалися б ви мені одразу після війни!.. — стиснув величезний кулак Грейт. — Та все минає… Я знав кілька непоганих хлопців із колишньої вашої банди. Ви офіцер?

— Гауптштурмфюрер СС! — відповів Хаген чітко, і полковникові здалося: зараз виструнчиться перед ним з піднятою рукою.

— Плювати! — раптом видихнув Грейт із злістю. — Наплювати на все! Вип'ємо, гауптштурмфюрер!

Колись льотчик — земляк Грейта, якого вони визволили з полону, впізнав одного зі своїх колишніх катів — есесівця з табірної охорони. Вони передали цього оберштурмфюрера в руки правосуддя, але не минуло й півроку, як Грейт зустрів його у франкфуртському ресторані. Подумав: утік. Покликав поліцію, зчинив галас і тільки осоромився: в комендатурі пояснили, що колишній есесівець виправданий судом і зараз повноправний громадянин Західної Німеччини, власник металообробного заводу й активно співробітничає з американською адміністрацією… Піднявши склянку, Грейт розглядав рожевощокого крізь мутне скло.