Людина як людина, обличчя приємне і навіть добродушне. Колись він уявляв есесівців по кінофільмах — бліді, довгасті обличчя, олов'яні очі… Ні, Хаген зовсім не схожий на таких. Що ж, буває: німцям не солодко довелося під час війни, мало кому вдавалося робити, що хотів, і часто так складалися обставини, що й проти волі потрапляли в есесівці. Кожний хоче жити, і кожний влаштовує своє життя, як може! І чому, зрештою, йому не погодитись на пропозицію Хагена? Тридцять тисяч щомісяця…

Чекайте, цей німець називав і більшу суму. Півмільйона за рік! Ну, нехай не півмільйона, хай менше, але все одно через два роки він зможе придбати не якусь жалюгідну майстерню, а фешенебельний готель. Та й взагалі, якщо справи підуть добре, для чого поспішати навіть з готелем?

Полковник пильно глянув на Хагена і попросив:

— Ви, напевно, до тонкощів вивчили цю справу в юридичному, так би мовити, аспекті. Чи не могли хоча б у загальних рисах познайомити мене?..

Хаген зручніше влаштувався на стільці.

— Що за жахлива звичка — пити віскі, — поскаржився. — Тхне сивухою, і потім болить голова. Кельнер! — клацнув пальцями над головою. — Коньяку!

Кельнер приніс пляшку одразу, наче чекав на замовлення. Хаген хотів палити Грейтові, та полковник відмовився від коньяку (коньяк завжди нагадував йому ванільний лікер, тільки трохи гостріший), не пив і віскі, лише курив і слухав Хагена, намагаючись не пропустити жодного слова. Слухав і зважував.

… В Саудівській Аравії, в Омані і в багатьох інших князівствах і султанатах аж до цього часу існує рабство. Так, зараз, у другій половині двадцятого сторіччя! І раби не лише араби-тубільці, а й французи, англійці, італійки і німкені… І їхні діти — раби. Рабів використовують як секретарів, слуг, охоронців, раби працюють на полях і нафтових промислах, на таємних копальнях, де видобувають золото, незареєстровані поклади якого складають одне з джерел прибутку аравійських набобів. І, звичайно, багато рабинь у гаремах. Великих, розкішних і зовсім маленьких.