Хаген буцімто чув про такий випадок: король Саудівської Аравії захворів і майнув лікуватися до Відня. Коли здоров'я його величності трохи підправилося, він зняв один з найфешенебельніших готелів міста і виписав двісті чи триста своїх наложниць. Не всіх, звичайно, — гарем короля не можна рівняти з паршивим гаремом якогось шейха! — приїхали тільки найкращі, найулюбленіші «дружини» владики. Весь Відень, кажуть, бігав дивитися на королівських жінок — красуні одна за одну кращі. Але людина, що їздить у «ролс-ройсі» з підвіскою, усі деталі якої зроблені з золота, може собі дозволити й не таке. І що йому заплатити кілька тисяч за дівчину, яка сподобалась!

А втім — це ліричний відступ. Хаген пересів на стілець, що стояв поруч із Грейтовим, фамільярно поплескав полковника по рукаві.

— Отак-то, мій дорогий полковнику, деяким вашим мільярдерам і не снилося таке життя. Весь час біржа, ціни, виробництво, вдома стара некрасива жінка, за якою він узяв мільйони, і вона за це тримає його під каблуком, пиляє день і ніч — яка радість від мільйонів? Пробачте, знову відійшов від суті. Про що йшлося? Про живий товар? Ви помиляєтесь, полковнику, якщо думаєте, що ми з вами — унікальна фірма. Агенти аравійських рабовласників, шукаючи вродливих дівчат для гаремів, роз'їжджають не тільки по країнах Африки, Середнього і Близького Сходу. Ви, певно, не чули, та й звідки вам знати, що кожного року в Європі зникає кілька тисяч дівчат, у тому числі й п'ятнадцятирічних. І жодному поліцейському ще не вдалося натрапити на наш слід.

Хаген розповів про те, що почалися небажані розмови в спеціальних комісіях ООН, дійшло до того, що деякі надто активні парламентарії зробили запити своїм урядам.