Гюнтер дивився недовірливо, але чи то блиск Карлових очей, чи його переконаність і схвильованість підтвердили, що каже чисту правду, і Гюнтер, відставивши чашку з кавою, нахилився до Карла.

— Ну? — запитав коротко.

Карл, не поспішаючи, запалив сигарету.

— Хотів би ти мати мільйон?

Гюнтер зареготав.

— Кельнер, кави! — помахав рукою. — Мільйон чого: доларів чи фунтів стерлінгів? Чи ти хочеш подарувати мені мільйон швейцарських франків? Я не гордий і візьму будь-якою валютою, навіть у динарах або рупіях!

— Мільйон західнонімецьких марок, — обірвав його Карл.

— Можу і в марках, — продовжував іронізувати Велленберг. — Чудова валюта, яку можна поміняти в будь-якому банку. Мрія мого життя — мільйон, і я вклоняюсь вам, о Ротшільде, за щедрий подарунок!

— Подарунка не буде, — швидко одказав Карл. — Гроші доведеться заробляти.

— Ха! — вигукнув Гюнтер зло. — Я можу працювати все життя й не зароблю мільйона. Якщо фортуні не забагнеться трохи поколисати мене…

— Можливо, ти вже в колисці, — засміявся Карл. — Не можу нічого гарантувати, але послухай… — І розповів про існування “трійки”, обминувши, звідки він дізнався про неї.

Від іронії Гюнтера не лишилося й сліду.

— Ого! — округлив очі. — І скільки лежить на тому шифрованому рахунку?

Карл знав, що Гюнтер запитає про це. Він заздалегідь продумав усі можливі повороти розмови й вирішив не відкриватися до кінця.

— Тебе влаштовує мільйон? — мовив так, щоб покласти край небажаним запитанням.

— Звичайно… — Гюнтер зрозумів, що його відсувають на другий план, але не образився. Подумав: на місці Карла він поводився б так само, можливо, не дав би й мільйона, гра була варта свічок і за сто, і за п’ятдесят тисяч, навіть менше. Велленберг жадібно ковтнув гарячої кави, яку приніс кельнер. — А звідки?.. — Та нараз осікся, бо догадався звідки. І це вразило його: невже? І чи можливе таке? Так, Хаген, а Франц Ангель, котрого недавно повісили і який, він читав про це, полював на есесівські скарби, довгий час переховувався під прізвищем Хаген, отже, перед ним сидить зараз…