Але ж не було іншого виходу, він пішов би все одно — тепер не лише заради грошей, а й через амбіцію. Сказав упевнено:

— Чи не варто пострахати Зікса? Я б міг упізнати Роршейдта, та й ви — свідок.

Учитель подумав і заперечив:

— Пробачте, це б мало сенс, якщо б вас убили. Прокуратура не змогла б відкараскатись від справи, й Роршейдт навряд чи викрутився б. А тепер у поліції з вас лише посміються. У Загені все зв’язане з фірмою Зікса й підвладне йому.

— От бачите, що ви наробили, рятуючи мене! — засміявся Карл.

— Доведеться спокутувати свою провину, — в тон йому відповів Каммхубель. — Сьогодні я переговорю з однією людиною… Але вам, гер Хаген, поки що не варто з’являтися в місті. По-перше, це одразу насторожить Зікса й вам навряд чи вдасться, навіть з моєю допомогою, побачитися з групенфюрером. Крім того, Роршейдт може повторити спробу прибрати вас — тоді вам не допоможе сам господь бог. Залишайтеся в нас. Ми з Аннет запрошуємо, якщо вас влаштовує наша не вельми комфортабельна оселя.

Карл подивився на дівчину. Йому хотілося залишитись — почувався в Каммхубеля зручно й затишно, але як поставиться Аннет до дядькової пропозиції? Не побачив на її обличчі незадоволення чи фальшивої привітності, дивилась відкрито і, Карлові здалось, очікувально, та, може, справді тільки здалося, бо йому хотілося сподобатись дівчині, й перспектива провести в товаристві Аннет хоча б день видавалася заманливою.

— Але ж чи не обтяжу вас? — почав з традиційного в таких випадках сумніву, який одночасно є і замаскованою формою згоди.

— Будете розважати мене, — напівжартома-напівсерйозно зауважила Аннет, і вперше в її голосі Карл вловив грайливі нотки, а він уже знав, що це є ознакою зацікавлення, приязні, принаймні не байдужості.

— О, ми не дамо фрейлейн нудьгувати! — втрутився Гюнтер.

Це було мовлене так, наче він уже мав деякі права на Аннет і милостиво згоджувався на Карлову присутність. Карлові це не сподобалось, та не міг не віддати належного винахідливості товариша, який так спритно обумовив і своє перебування в домі Каммхубеля.