– Тримай курс до капітана, – повторював Микола, гарячково міркуючи, що робити далі. Променевий пістолет він залишив на «Сніжинці», – забув спохвату, – і тепер уся надія на щупальця Кіра та на його невеликий променемет, схований під панциром.

– Капітан іде нам назустріч, – повідомив Кір, безперервно обертаючи на бігу кущики антени. – Капітан прискорив ходу… Біжить… зупинився…

– Ну, ну? – квапив Микола.

– Капітана наздоганяє рухлива поверхня…

– Що ж то таке? – нетерпляче спитав штурман, коли Кір замовк. Але робот не відповідав: уперше він зустрівся з явищем, яке, не зміг пояснити.

«Нічого, – подумав Микола, не дочекавшись відповіді, – тут, на чужій планеті, ти, голубе, матимеш непогану практику. 1 в наступному польоті будеш більше знати й розуміти. Полечу і я з тобою в нову експедицію… Якщо живий залишуся…»

– Капітан зникає, – сказав раптом Кір.

– Як це – зникає? – у відчаї закричав Микола. – Шукай пильніше! Збільш потужність інфращупа!

– Потужність інфращупа гранична. Бачу лише тулуб капітана… Тільки голову… Обличчя… Капітана… нема…

– Вперед, вперед, – мов божевільний, повторював штурман. – Ми його знайдемо, хоч всю планету перериємо!

Темрява густішала, і, хоч Кір «бачив» у ній не гірше, ніж удень, Микола звелів йому ввімкнути прожектор. Тремтячий, плигаючий струмінь світла вихоплював з мороку то стовбур рослини, зігнутої, як кобра перед стрибком, то пучки блискучих ниток, що легко розривались від дотику.

5

«…Всередині конус був залитий мертвотним бузковим світлом. Коли очі трохи звикли, я став розрізняти окремі предмети.

Конічна вершина здіймалась високо вгору, гублячись у сутінках.

Я лежав, не маючи змоги поворухнутися, а наді мною, здіймаючись під купол, перетинались складні лінії невідомих конструкцій.

Раптом я відчув, що можу рухатись. Я підвівся і випростав занімілі руки й ноги. Тої ж хвилі мені легенько шпигнуло в колінах. Зробив кілька непевних кроків, і біль щез. Але варт було зупинитись, як у колінах знову зашпигало.