І я поволі пішов уперед. Нарешті попереду виник у хаосі дивовижних конструкцій невеликий овальний отвір. Я зупинився перед ним у нерішучості, і біль у колінах одразу став нестерпний.

Наважившись, поліз в отвір.

Стінки його були еластичні і пружні. Несподівано відчув під ногами порожняву і полетів униз, боляче вдарившись об тверду ввігнуту поверхню.

Люк, у який я впав, зачинився за мною з глухим стуком.

Трохи очумавшись після падіння, оглянувся. Стіни раптом замерехтіли аквамарином, і я зрозумів, що лежу на дні величезної сфери.

Потім підлога вислизнула з-під ніг. Схопитись і втриматись не було за що. Невідома сила підняла мене над підлогою. Я борсався в повітрі, безпомічний, мов кошеня, яке схопили за шкірки.

Приблизно в центрі сфери я завис, злегка гойдаючись. «Можливо, це збалансоване електромагнітне поле», – подумав я…»

6

Все сталося так швидко і настільки фантастично, що Микола до ладу не встиг і зміркувати.

Перед очима з’явився килим, сяючи різнокольоровими вогниками. Вогники швидко перебігали з місця на місце. Потім килим посунув на робота і людину.

І тоді Кір зробив те, що йому було наказано робити в разі гострої небезпеки: ввімкнув променемет…

Якась сила вдарила Миколу так, що в очах попливли кола і, відірвавши од робота, кинула на землю. Юр підплигнув угору і, падаючи, звалився набік. Щупальця його безпомічно засмикались.

А коли Микола отямився і звівся на лікоть – навколо вирувало полум’я… З усіх боків наступала рівна ревуча стіна вогню.

– Радіальна швидкість руху полум’я до центра кола – два сантиметри на секунду, – повідомив робот, знайшовши, нарешті, рівновагу.

«До центра, цебто до нас», – вжахнувся Микола.