Я відчув сильний голод. На щастя, в мене був пакет НЗ.
Коли я почав їсти, екран погас, і на мене звідусіль ринуло проміння. Потім на невидимому екрані, що оточував мене, з’явився якийсь величезний пульсуючий клубок. Він ритмічно скорочувався, женучи темну рідину по гіллястих судинах. А це що? Хребет… Кінцівки. Шлунок, в який повільно опускається грудка їжі… Та це ж я!
Мене вивчають, ніби комаху під мікроскопом! Але де ж вони, ці істоти – хазяї планети? Чому вони не з’являються?
Мені здалось, що я плавко опускаюсь. І справді, через кілька секунд мої ноги торкнулись основи сфери.
Екран погас…»
8
– Кір, ми зараз загинемо, – прошепотів штурман. – Ти повинен спробувати.
– Я не можу ризикувати вашим життям.
Тоді Микола швидко натиснув на один з численних клапанів робота і, коли клапан відчинився, перервав тоненьку нитку запобіжника. Тепер Кір міг виконати будь-який наказ, навіть найбезглуздіший.
Штурман скочив на робота й закричав:
– Стрибай на той бік!
Кір блискавкою майнув у повітрі і опустився на чорний грунт. Але одразу ж підскочив – грунт був розжарений. А попереду синіли зарості.
Перелетівши кілька метрів, вони впали зверху на кущі.
Трохи опам’ятавшись, штурман скомандував:
– Вперед! Треба розшукати капітана.
9
«…Я знову повиснув у центрі сфери. Знову її оболонка ніби розтанула. Нескінченним потоком попливли по екрану конструкції.
Раптом серед потоку незнайомих речей помітив великий плаский диск, що рівномірно обертався. Я мимоволі простяг до нього руку. І зразу ж рух припинився. Все, крім диска, щезло. Диск перестав обертатися. В його бічних торцях були отвори, схожі на ракетні дюзи. Літальний апарат? Але хто зможе літати на диску, товщина якого не перевищує п’яти сантиметрів?