Капітан стежив за ними. Він був збуджений більше, ніж звичайно під час такого сорту експедицій, це доводили глибокі зморшки, що раз у раз збиралися над його круглими очима.

Зображення на широкому екрані весь час змінювалося. Яскраво-червоні цятки входили уже в селище. На кілька секунд перша пара чомусь затрималася, потім рушила далі.

— Вони вже дійшли до цих людей, ви бачите, Номер Три? Інакше б вони не затримувалися. Ах, як шкода, що індикатор показує тільки розвідників! — пробурмотів Капітан.

Ось уже й друга пара розвідників наблизилася до селища. Ще через кілька хвилин — третя. А потім усі розвідники з’єдналися в одну групу…

— Це порушує інструкцію, Номер Чотири! Що там трапилося з ними? — вигукнув Капітан.

Ще мить — і одна з яскраво-червоних цяток згасла.

— Що, що таке?.. — вражено сказав Капітан.

Згасла і друга цятка. Потім третя. Офіцери мовчки перезирнулися. Це означало, що розвідники опинилися в якомусь дуже важкому становищі, вони поранені, може, це була навіть смерть когось з них.

Капітан повільно випростався. З хвилину він міркував, а потім рішуче сказав:

— Наказую: підняти вхідні трапи! Основній групі розвідників і бійців зайняти становище оборони. Механікам готуватися до зворотного старту корабля! Я побоююсь нападу, офіцери!

Він ще раз поглянув на екран. Решта цяток метушилася, кидалася навсібіч, немов шукала порятунку в безладній втечі. Капітан одвернувся від екрана, наче втративши до нього цікавість:

— Ми мусимо відлітати назад, — глухо сказав він. — Ми, Великі Молюски, мусимо відступати!.. Яка ганьба!..

5

“Дорогий мій друже Андрію!