— Зайві розмови, Номер Чотири! Більше ніяких проб не треба. Досить і того, що виявив аналіз. Зрозуміло? І потрудіться більше не перебивати мене. Командую я. Вам, офіцерові Великих Молюсків, слід було б знати це… Що, Номер Три?

— Ще раз пробачте, Капітане, — так само шанобливо відзначив начальник розвідки, — це у Номера Четвертого ненавмисно.

На нього справді погано вплинув удар об чужу планету. Він не втримався у цю мить, і от… не встиг ще одужати…

— Все одно дисципліна є дисципліна, — жорстко відповів Капітан. — Так чи інакше, мені доведеться ще раз нагадати вам, Номер Чотири, наш головний наказ. Тим більше, що з населенням цієї планети, дуже схожої на сусідню, нам нема чого довго панькатись. Воно надто мало розвинуте, це населення, в нього надто низький рівень. Ми, Великі Молюски, для нього всевладні! Адже саме ми відкрили собою велику еру процвітання. Ми, Великі Молюски, а не якась там людина, — так, здається, називають себе мешканці цієї планети? Людина, що виникла від мізерних риб, стародавніх риб, — ха-ха-ха! Хіба можна говорити про неї серйозно, ха-ха-ха!

Тепер, коли Капітан розсміявся губами, що з’явилися у нього цієї хвилини, дозволили собі сміятися і офіцери: під їхніми круглими очима раптом виникли такі ж самі губи, що й зобразили сміх.

— Цих риб, — вів далі Капітан, — безжально знищували ще наші далекі предки, кальмари, аж доки не лишилися тільки малесенькі хатні породи. А коли на зміну кальмарам прийшли ми, Великі Головоногі Молюски, то життя піднялося на ще більш високий щабель. Ми оволоділи мистецтвом міжпланетних космічних подорожей, ми можемо змінювати нашу зовнішність за першим-ліпшим бажанням, створюючи будь-які кінцівки і користуючись ними так, як роблять це мешканці різних планет. Нам бракує тільки одного — умов подальшого життя на нашій планеті. Вона вмирає, наша планета, — і ми мусимо знайти заміну для неї. Це зрозуміло вам, Номер Чотири? Ми знайдемо заміну нашій планеті, навіть ціною винищення корінного населення чужої планети, якщо це буде потрібно!