Тут навіки згублений

Змисл твого буття.

Все, що найдорожчеє,

Найулюблене,

Чим душа жива була,

Тут загублене!

Чим душа жива була,

Чим пишалася…

Отсе тая стежечка,

Щоб запалася!

***

Якби знав я чари, що спиняють хмари,

Що два серця можуть ізвести до пари,

Що ламають пута, де душа закута,

Що в поживу ними зміниться отрута!

То тебе би, мила, обдала їх сила,

Всі би в твоїм серці іскри погасила.

Всі думки й бажання за одним ударом.

Лиш одна любов би вибухла пожаром,

Обняла б достоту всю твою істоту,

Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, -

Тільки мій там образ і ясніє й гріє…

Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

Якби був я лицар і мав панцир добрий,

І над всіх був сильнй і над всіх хоробрий,

Я би з перемоги вороги під ноги,

Що мені до тебе не дають дороги!

Я б добувсь до тебе через мури й стіни,

Я побив би смоки, розметав руїни,

Я б здобув всі скарби, що їх криє море,

І до ніг би твоїх положив, о зоре!

Де б тебе не скрито, я б зламав верії.

Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

Якби я не дурень, що лиш в думах кисне,

Що співа і плаче, як біль серце тисне,

Що будуще бачить людське і народне,

А в сучаснім блудить, як дитя голодне,

Що із неба ловить зорі золотії,

Але до дівчини приступить не вміє, -

Ідеали бачить геть десь за горами,

А живеє щастя з рук пустив без тями

І тепер, запізно, плаче і дуріє -

Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

***

Що щастя? Се ж ілюзія,

Се привид, тінь, омана…

О ти, ілюзіє моя,

Зрадлива і кохана!

Кринице радощів, чуття