Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні -

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці - минаєш,

Вклонюся - навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О ні!

Являйся, зіронько, мені!

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити -

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, -

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

***

Отсе тая стежечка,

Де дівчина йшла,

Що з мойого сердечка

Щастя унесла.

Ось туди пішла вона

Та гуляючи,

З іншим своїм любчиком

Розмовляючи.

За її слідами я,

Мов безумний, біг,

Цілував з сльозами я

Пил із її ніг.

Наче потопаючий

Стебелиночку,

Зір мій вид її ловив

На хвилиночку.

І мов нурок перли ті

На морському дні,

Сквапно так мій слух ловив

Всі слова її.

Отсе тая стежечка

Ізвивається,

А у мене серденько

Розриваєтьтся.

Залягло на дні його

Те важке чуття: