Що прийдеться самій у гріб лягать,

Що не буде кому очей затулить!

Не клени своє бідне, безсиле дитя!

Доки міг, то я тяг сю тачку життя,

Та тепер я зламався і збився з пуття!

Я не можу, не можу спинити того,

Що, мов чорная хмара, на мене йде,

Що, мов буря, здалека шумить-гуде!

Я не хочу на світі завадою буть,

Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть -

Радше темную ніч, аніж світло зустріть!

***

Пісне, моя ти підстрелена пташко,

Мусиш замовкнуть і ти.

Годі ридати і плакати тяжко,

Час нам зо сцени зійти.

Годі вглибляться у рану затрутую,

Годі благать о любов.

З кождою строфою, з кождою нутою

Капає з серденька кров.

З кождою строфою, з кождою нутою

Слабшає відгомін твій…

Пісне, напоєна горем-отрутою,

Час тобі вже на спокій.

***

Душа безсмертна! Жить віковічно їй!

Жорстока думка, дика фантазія,

Лойоли гідна і Торквемади!

Серце холоне і тьмиться розум.

Носити вічно в серці лице твоє,

І знать, що з другим зв'язана вічно ти,

І бачить з ним тебе й томитись -

Ох, навіть рай мені пеклом стане!

Творця хвалити? За що хвалити його?

Що в моїм серці сей розпалив огонь

І в насміх призначив розлуку?

Рай показав і затріснув браму!

Та пану богу я не хочу блюзнить,

Бо пощо вірних щирі чуття дразнить?

Мов актор той, мечем махати

На паперовії страхопуди?

Я не романтик. Міфологічний дим

Давно розвіявсь із голови мені;

Мене не тішать ані страшать

Привиди давньої віри млисті.

Бо що ж є Дух той? Сам чоловік його

Создав з нічого, в кождій порі й землі