Та вгору не пнуся, бо сили не маю,

Бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара:

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара.

Отінив, як хмара.

***

Ой ти, дубочку кучерявий,

Ой, а хто ж тебе скучерявив?

Скучерявили густі лози,

Підмили корінь дрібні сльози.

Скучерявили темні ночі,

Зранили серце чорні очі.

Чорнії очі, пишна врода,

Гордая мова, непогода.

Гордая мова - вітер зимний,

Вічна розлука - жаль нестримний.

Вже ж моє серце сохне, тане,

Вже ж моя краса в'яне, в'яне.

Вже моя сила слабне, гнеться,

Вже мені весна не всміхнеться.

Падуть листочки зв'ялі, зв'ялі -

От так і сам я впаду далі.

Решту красоти, решту сили

Поріжуть живо острі пили.

Острії пили, людська злоба,

Стопче байдужість, як худоба.

***

Я не тебе люблю, о ні,

Моя хистка лілеє,

Не оченька твої ясні,

Не личенько блідеє.

Не голос твій, що, мов дзвінок,

Мою бентежить душу,

І не твій хід, що кождий крок

Відчути серцем мушу.

Не ті уста, з котрих вже я

Не вчую слова ласки,

Не вид, в котрім душа твоя

Виднієсь вся без маски.

Не стать твою, не скромний стрій,

Котрим вона вповита,

Не гармонійний вигляд твій,

Мов пісня сумовита.

Я не тебе люблю, о ні,

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні

Відмалечку лелію.

Все, що дало мені життя,

В красу перетопляв я,

І всю красу, весь жар чуття

На неї перелляв я.

Вона мій спів, вона мій хліб!