Душа моя - аж дивно -

До неї, наче той поліп,

Приссалась невідривно.

Усіми нервами приляг

Мій дух до неї, мила, -

І тут вона - аж страх! аж страх!

Твій вид мені явила.

Неначе блискавка ярка,

Що зразу сліпить очі,

Що враз і тішить, і ляка,

Ніч робить з дня, день з ночі, -

Отак для мене був твій вид

І розкішшю й ударом;

Я чув: тут смерть моя сидить,

Краси вповита чаром.

Я чув, і з жаху весь тремтів,

І розкішшю впивався;

Від тебе геть тікать хотів,

Круг тебе все снувався.

Мов той Іксіон, вплетений

У колесо-катушку,

Так рік за роком мучусь я,

І біль мою жре душу.

І дармо ліку я шукав

На сю свою хоробу;

Кого зрадливий сфінкс піймав,

Не пустить аж до гробу.

Ні, не тебе я так люблю,

Люблю я власну мрію!

За неї смерть собі зроблю,

Від неї одурію.

В ВАГОНІ

Мов сполохана, без тями,

Так земля з-під моїх ніг

Утіка - стовпи, смереки

Гонять, тільки миг-миг-миг.

Наче полотно простерте

Велетенськая рука

Враз стяга, так лан за ланом,

Сад за садом утіка.

Тільки я стою, та зорі,

Що високо там горять,

Не втікають, мов на доказ,

Що є в світі стійкість, лад.

І сміються вічні зорі,

Іронічно миготять;

"Ми і ти! - неправда? - доказ,

Що є в світі стійкість, лад!"

***

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,